Василь Махно,  1964 року народження – видатний український поет, есеїст і перекладач. У 1999 році була опублікована його докторська дисертація про Богдана-Ігоря Антонича, видатного представника українського модернізму. Автор дев’яти поетичних збірок, зокрема «Зимові листи та інші вірші» у перекладі Ореста Поповича («Спуйтен Дуйвіль», 2011) та останньої «Хочу бути джазом і рок-н-ролом» (Тернопіль, «Крок», 2013).
Він також опублікував дві книги есеїзмів «Меморіальний парк культури та відпочинку Гертруди Стайн» (2006) та «Ріг достатку» (2011). Махно перекладав з польської на українську поезію Збіґнєва Герберта та Януша Шубера. Його вірші та есе перекладено 25 мовами, і він є лауреатом сербської поетичної премії Povele Morave у 2013 році. Зараз Махно живе в Нью-Йорку.
Ранні збірки поезій Махна, в тому числі «Книга пагорбів та година» і «Лютневі елегії та інші вірші») залишаються в модерністській традиції. Після своїх подорожей до Західної Європи та після викладання в Ягеллонському університеті в Кракові наприкінці дев’яностих років він переїхав до Нью-Йорка у 2000 році. Його поетична збірка «Плавник риби» - наполовину написана в Європі , половина в Сполучених Штатах є видимим свідченням цього переходу.
У складній метафоричній образності та словесній фактурі поезії Махна, а також у майже анархічному використанні граматики у його творах, практично без пунктуації, з’явилися нові образи. «Наша українська культура.. є частиною традиції, яка передбачає романтизований підхід до поетів, до написання віршів і так далі. Через це вкоренилися різноманітні табу: про те можна писати, а про те ні. Багатьом людям важко позбутися цих стереотипів», – прокоментував поет в інтерв’ю події в новітній українській поезії, яку він допоміг просувати.