Іван Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року. Справжнє прізвище драматурга Іван Карпович Тобілевич. У свій псевдонім Іван об'єднав ім'я свого батька і улюбленого персонажа, Гната Карого з Назара Стодолі Тараса Шевченка. Карпенко-Карий походив зі знатного, однак збіднілого, роду. У молодості Іван працював в канцелярії та суді, а пізніше, в 1864 році, переїхав до Єлисаветграда, де став брати участь у роботі аматорського театру Арсенія Тарковського і писав рецензії, відгуки та статті в пресі. Карий став членом нелегального народовольського гуртка. Через 5 років після переїзду драматург одружився з Надією Тарковською, тітці Арсенія, з яким він разом працював. Цей шлюб тривав 10 років до смерті Надії. На початку 1880-х в альманасі «Рада» з'явилися перші художні твори Івана Карпенка-Карого, а сам письменник вступив в театральну трупу Старицького. Тоді ж Іван одружився вдруге з Софією Дітковскіте, хористкою з трупи Старицького. Через рік після весілля драматурга заарештували і відправили у вигнання, де він власне і почав писати свої п'єси. Автор опублікував їх відразу ж по поверненню із заслання і вже в 1886 році в Херсоні була видана книга драматичних творів Карпенка-Карого. Після зняття нагляду над Карим, письменник працював у трупах двох своїх братів: у трупі Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. У 1900-ті роки Карпенко-Карий створив власну трупу, проте не зміг присвятити їй багато уваги. У 1906 році драматург серйозно захворів і був змушений відправитися в Берлін на лікування, де і помер 15 вересня 1907 року. Тіло письменника було перевезено в Україну і поховано на його хуторі.

Сьогодні п'єси Карпенка-Карого вважаються класикою української літератури та регулярно ставляться на сценах найвідоміших театрів країни. Серед їхніх числа виділяють «Мартина Борулю», «Сто тисяч», «Хазяїн» та інші.