Григорій Савич Сковорода - відомий український філософ-мислитель, поет, педагог, перекладач, музикант, належить до найвидатніших виразників української ментальності ХVІІІ ст. У його творах відобразилися світогляд, стиль, спосіб мислення, жива душа українського народу. Минуло вже 300 років від дня його народження, проте у своїх творах він висловив думки, які не перестають хвилювати людей донині.

Народився Григорій Сковорода 3 грудня (22 листопада за старим стилем) 1722 р. у козацькій родині в містечку Чорнухи на Полтавщині. Зростав і виховувався серед селян, у типовій українській родині на засадах народних чеснот і норм християнської моралі та етики, які завжди звертались до внутрішнього світу людини, вчили жити на основі любові й добра. Вже в ранньому дитинстві почала формуватися духовна постать Г. Сковороди під враженням чарівної української природи, яку він надзвичайно любив. Визначну роль у вихованні Григорія відіграла родина й рідна школа.

Упродовж 1734–1753 років він здобув ґрунтовні знання з гуманітарних наук у Києво-Могилянській академії, хоч повного академічного курсу не закінчив. У 1742–1944 рр. був співаком придворної хорової капели цариці Єлизавети, отримав добру, як на той час, музичну освіту, звання регента. У 1744 р. повернувшись до Києва, поновив навчання в Києво-Могилянської академії в класі філософії. А вже в 1745 р. вирушив до Угорщини, завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Вишневського, де пробув п’ять років. Мандруючи країнами Європи Г. Сковорода вдосконалював свої знання, цікавився народним життям, звичаями, мистецтвом, віруванням. І все це згодом відображалося у його творах.

Викладаючи в Харківському колегіумі піїтику, синтаксис, грецьку мову, Г. Сковорода захопився античною літературою. Тоді він почав писати «Байки харківські». Згодом залишивши роботу в Харківському колегіумі останні 25 років життя подорожував українськими і російськими землями.

Помер Григорій Сковорода 9 листопада (29 жовтня за старим стилем) 1794 р. у селі Іванівка (нині – Сковородинівка) на Харківщині.

Впродовж багатьо років спадщина Г. Сковороди не втрачає своєї актуальності, не перестає привертати увагу численних науковців, громадських діячів, освітян, надалі залишається невичерпним джерелом удосконалення педагогічної теорії і практики у різні періоди розвитку українського суспільства. На етапі соціальних трансформацій в Україні філософські й педагогічні твори Г. Сковороди відкривають у контексті сучасних викликів демократичні, гуманістичні ідеї освіти, навчання й виховання молоді. Високо цінували Г. Сковороду як народного філософа український історик і письменник М. Костомаров, П. Куліш. Іван Франко, один із найбільших знавців давнього письменства, оцінив постать Григорія Сковороди, як «появу вельми помітну в історії розвитку українського народу, вважаючи його «предтечею нової епохи», у творчості якого, хоч і в старій формі, знайшли вираження «нові ідеї європейської філософії й етики».

Самобутнє світобачення та творча спадщина Григорія Сковороди, представлені у діалогах, трактатах, епістолярії, поезіях, байках, притчах. Аналіз літературних джерел засвідчує, що предметом наукового осмислення вчених різних поколінь стали подвижницьке життя, багатогранна творча діяльність, філософські й педагогічні погляди та й сама особистість Григорія Савича Сковороди. Зокрема, різнобічним аспектам його багатого творчого доробку присвятили свої наукові розвідки багато вчених, літераторів, журналістів з різних країн світу.