Джулія. 1984

Лондон — головне місто Злітної смуги Один, третьої за чисельністю населення провінції Океанії. 1984 рік, Джулія Вортінг працює механікинею, яка лагодить машини для написання романів у відділі Худліту в Міністерстві Правди. Згідно з ідеологією Ангсоцу, правління партії та її лідера Великого Брата, Джулія є зразковою громадянкою — життєрадісно-цинічною, ні в що не вірить і зовсім не переймається політикою. Вона регулярно порушує правила, але також співпрацює з режимом, коли це необхідно. Джулію люблять усі, бо вона знає, як вижити у світі постійного нагляду Поліції Думок, дітей-шпигунів і чорних ринків пролетарських районів. Вона дуже добре вміє виживати.

Але Джулію починає інтригувати Вінстон Сміт — колега з відділу записів і працівник середньої ланки Зовнішньої Партії. Одного дня вона імпульсивно підсовує йому записку і усвідомлює, що втрачає контроль і більше не може почуватися у безпеці в цьому світі.

До уваги: твір містить ненормативну лексику та сцени, які можуть завдати дискомфорту чутливим читачам.

Через сімдесят п'ять років після того, як Орвелл закінчив писати свій культовий роман, Сандра Ньюман дослідила світ Великого Брата, пропонуючи кардинально іншу, феміністичну оповідь культового «1984». A PEOPLE Magazine Must-Read Book for Fall 2023. An Esquire Best Book of Fall 2023. A Guardian Biggest New Book of 2023. Найочікуваніша книжка 2023 року за версією LitHub.

Це провокативний, зловтішний і захопливий погляд ізсередини орвеллівського світу. Дивовижне відтворення оригінальних подій світу Орвелла, що переплелися зі складною новою історією і кардинально змінили кут зору між незмінними сюжетними точками.

Цитати з книги:

Вона кохала його, бо це було заборонено. Кохала, щоби бути безстрашною.

На дорозі грався гурт дітей, і коли Джулія зістрибнула з велосипеда й покотила його до стіни гуртожитку, вони почали гуртом наспівувати, з’юрмившись навколо однієї дівчинки, що стрибала по крейдяних візерунках і відбивала біля ніг гумового м’яча. Джулія впізнала гру: «Повісь їх». Крейдяні візерунки зображали шибеницю, яку треба було перестрибувати під ритм співу. Якщо торкнешся лінії крейди ногою чи гумовим м’ячем, стаєш «ворогом» і тебе «вішають». 

«Повісь їх» вигадала легендарна Мамі Фей із Дитячого відділу Правди — та, що написала пісні «Обіцянка маленького шпигуна» і «Свинці не сховатись». Гра мала на меті увіковічити повішення трьох найвідоміших Ворогів Народу — відступників Разерфорда, Ааронсона і Джонса. Характерним штрихом Мамі Фей було додати до списку ворогів уявного дядька — у дитячих оповіданнях кмітливі небіж чи небога завжди викривали дядька-шпигуна.

Слово «саможиття» в новомові означало час, проведений на самоті: довгі прогулянки, читання книжки перед сном, спостереження за заходом сонця. Воно завжди вживалось як принизливе й нагадувало товаришам, що час, витрачений не на користь колективу, змарновано.

 Джулія уявляла свободу надлишком, незграбною вовтузнею; уявляла її собі як двох собак, що при зустрічі застрибують одне на одного. У її свідомості свобода була пов’язана з днями дитинства, годинами скарг, суперечок і співів вигнанців за кухонними столами, доки Джулія біля їхніх ніг гралася в солдатиків шпильками для волосся. Свободою була поживна їжа вигнанців і музика під назвою джаз, із її чудесно хворобливими трубами й ремствуваннями. Її мати колись сказала їй, що цю музику створювали в іншому всесвіті. Отже, той всесвіт був свободою.

Переклад - Ната Гриценко.