Будденброки. Занепад однієї родини

Найкраща сімейна сага у класичному перекладі видатного українського перекладача Євгена Поповича. Передмову до видання написав український письменник і літературознавець Тимофій Гаврилів.

Перлина творчої спадщини Томаса Манна.

Легендарна сага, удостоєна Нобелівської премії з літератури, майстерний і філігранно виписаний портрет сім’ї на фоні історичної епохи. Ця фамілія мала втілювати німецькі чесноти, однак вони народилися Будденброками — життя заборгувало їм від початку. Кохання і зради, боротьба і заздрощі, несамовита пристрасть і пекуча ненависть трьох поколінь клану — від владного патріарха Йоганна Будденброка до його онуків, не здатних втриматися від спокуси забороненого плоду, який їм пропонує світ.

Одна з найкращих сімейних саг німецькомовної прози. Класичний переклад видатного українського перекладача Євгена Поповича. Передмову до роману написав український літературознавець і письменник Тимофій Гаврилів.

Вважають, що в основі роману лежить історія власної сім'ї Томаса Манна. За цей роман Манн був відзначений Нобелівською премією з літератури в 1929 році.

«Гнівна зневага, яку Томас відчував до свого брата і яку той сприймав з задумливою байдужістю, виявлялася у ледь помітних дрібницях, як це буває тільки серед родичів, що недолюблюють один одного. Коли, наприклад, заходила мова про історію Будденброків, Христіан міг раптом запалитися, що йому зовсім не личило, і починав з любов’ю й захватом говорити про рідне місто і своїх предків. І Томас не витримував: якимось уїдливим зауваженням негайно припиняв розмову. Він так зневажав свого брата, що не міг дозволити йому любити те, що любив він сам. Нехай би вже краще Христіан говорив про такі речі голосом Марцелюса Штенгеля. Або прочитає, бувало, Томас книжку, якусь історичну працю, що справить на нього велике враження, і похвалить її щирими словами... Христіан, несамостійна натура, сам навіть не глянув би на неї, але тепер, вразливий і податливий на чужий вплив, береться й собі її читати і, підготовлений братовим відгуком, також вважає книжку чудовою і намагається якнайдокладніше оповісти, які саме почуття вона в нього викликала... Після цього книжка втрачає для Томаса свою вартість. Він говорить про неї холодно й байдуже, вдає, ніби не прочитав, а тільки проглянув її. Хай Христіан сам захоплюється нею...»

«— Серце моє,  ти ж бо знаєш, що Господь створив мене для спокою і буднів... Такі люди, як я, не пристосовані до руху й перемін. Думаю, ви пробачите мені...»