Ірина (Іраїда) Жиленко (1941–2013) – українська поетеса, дитяча письменниця, журналістка та мемуарист. 

Ірина  Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в родині службовця у місті Києві.

Її дитячі роки припали на страшний воєнний та важкий повоєнний час. Батьки дівчинки загинули і вона виховувалася у родичів у Звенигороді.

Після закінчення Другої світової  війни Ірина разом з ними повернулася до Києва. Підлітком почала працювати вихователькою у дитячому садочку й водночас вчитися у вечірній школі. У 1958 році після її закінчення вона, продовжуючи працювати в дитсадку, вступила на вечірнє відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

Всебічно обдарована дівчина брала активну участь у роботі осередків українського відродження Києва 1960-х років, відомо, що вона зблизилася з колом шістдесятників. Ірина Жиленко була членом Клубу Творчої молоді, Спілки письменників України, виступала на літературних вечорах. У ті часи товаришувала з Аллою Горською, Опанасом Заливахою, Михайлиною Коцюбинською, Василем Симоненком, Василем Стусом, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком та іншими молодими поетами та письменниками. Крім того, гарно малювала, професійно займалась вокалом в університетській оперній студії та аматорському хорі «Жайворонок» при Київській консерваторії, танцювала у «Веснянці».

З-під пера Ірини Жиленко вийшло близько двадцяти збірок віршів, десятки творів для дітей і книга спогадів. Перший свій вірш вона написала восьмирічною школяркою. Друкуватися в пресі почала з 1958 року. У 1964 році вийшли друком одразу дві книжки – «Достигають колосочки» (для дітей) та нариси «Буковинські балади».