Григір Тютюнник (5 грудня 1931 р. - 6 березня 1980 р.) з'явився яскравою особистістю в історії України. Він усією душею любив рідну культуру і мову і творив справжні витвори мистецтва, проте не всі його роботи були гідно оцінені.

Автора загнали в жорсткі рамки, виходити з яких у своїй творчості йому заборонялося, всьому виною диктатура в Радянському Союзі, яка забороняє вільнодумство. Кожна повість, стаття або навіть вірш підлягали жорсткій цензурі. Реалізувати власний талант і розширити творчість в таких умовах досить важко.

Письменника також було відзначено і в світі кінематографа - він співпрацював з кінорежисерами студії ім. Довженка і допомагав створювати фільми, які стали сьогодні класикою. Крім цього, брав активну участь у перекладах українською мовою російських видань. Григір Тютюнник народився у важкий час, був очевидцем війни, рано втратив батька і матір, пережив голод. Всі ці події справили незабутній вплив як на життя, так і на творчість Григора.

Після війни навчався в школі, а потім в ремісничому училищі. Під час служби у військових силах СРСР, Григір починає писати перші оповідання і зустрічає позитивний відгук не тільки з боку читача. Його повісті отримують нагороди і публікуються в кращих газетах і журналах. Такого успіху сам письменник не очікував. Однак, як згадувалося вище, йому доводилося коригувати багато матеріалу, переписувати і переробляти, на його рахунку такі книги, які він так і не наважився показати радянському суспільству.

Звернувшись до письменницької діяльності, Григір вирішує здобути відповідну освіту і вступає на педагогічний факультет Харківського університету, після закінчення якого викладає в школі. Він продовжує писати нові книги, рецензії до видань своїх колег, переклади, допомагає екранізувати різні картини, у тому числі і повість свого брата - Григорія Тютюнника.

Не дивлячись на всенародне визнання і ряд нагород, письменник впадає в депресію через те, що він не володар свого пера, що йому диктують що і як писати. Наприкінці ХХ століття він закінчує життя самогубством через те, що не мав можливості повною мірою реалізувати свій талант.