2021-01-25

«А десь ще сонячно». Мемуари про Голокост

Минулого року до редакції видавництва «Ранок» надійшов лист від агента Майкла Ґрюнбаума. Автор книги дуже хотів, щоб його історію прочитали і в Україні. Бо історія ця незвичайна. Це пам'ять про цілу націю. Це історія про жахливі події, які не повинні повторитися. Це історія про Голокост.



Ви знаєте події Другої світової війни. Знаєте нашу історію. Але історія не може бути однобокою, і десь шляхи різних народів і націй перетинаються. Колись, у 1939 році, десь там, у Польщі, Чехії і ще багато де, жили люди, які зазнали великої біди.
І ми дуже хочемо, щоб ви дізналися їхню історію...

Що передувало виникненню мемуарів про Голокост?

Майкл Ґрюнбаум багато років мріяв написати книгу й розповісти в ній свою історію. Але йому не вистачало письменницької майстерності. Тому одного разу Майклові запропонували послуги професійного письменника. Тодд Хасак-Лові, почувши ідею, довго вагався, чи братися за цю роботу: адже стільки книг уже було написано на цю тему. Чи вдасться йому створити щось нове і не менш вагоме? Але після довгих розмов із Майклом Тодд погодився.
Він витратив чимало часу на вивчення документів та згадок, їздив місцями, де відбувалися події, щоб максимально пройнятися та передати весь спектр емоцій читачеві. Він раз за разом переписував чернетки, обирав варіанти, як розпочати історію. І врешті-решт зупинився на тому, щоб створити повноцінний роман у формі щоденника.


«А десь ще сонячно...»

З першого речення перед нами постає веселий бешкетник Міша - єврейський дев'ятирічний хлопчина з Праги. Він дуже любить маму, сестру й особливо - батька, який так часто їздить у відрядження. Але зараз він вдома. І від цього дуже радісно. Стільки всього можна разом із ним зробити, так багато чого навчитися. Аж раптом приходять нацисти. І чомусь забирають його батька. А невдовзі - й харчі, речі, а насамкінець домівку. Настають страшні часи.
Міша описує у своєму щоденнику життя в празькому гетто, потім - у концтаборі в Терезіні. Окрім постійного відчуття голоду й холоду, він згадує й про світлі моменти, які допомогли йому пережити лихоліття в концтаборі: своїх друзів з кімнати для хлопчиків, наставника Франту, футбол...
Йому, як і його матері та сестрі, пощастило вціліти. Їм кілька разів удавалося уникати транспортування до Освенціму, де на хлопчика його віку неминуче чекала смерть. Але так пощастило небагатьом...

Чому Тодд Хасак-Лові все ж таки погодився написати книгу?

«Гадаю, такий досвід є особливо цінним для читача, коли йдеться про Голокост. Протягом сімдесяти років, що минули від тих жахливих подій, було видано тисячі й тисячі книг на цю тему, знято тисячі фільмів; і тисячі тих, хто вижив, просили розповісти їхні історії знову і знову. Загалом, це важливо, правильно та необхідно. Але, як усім відомо, що частіше розповідаєш ту саму історію, то більше вона відрізняється від початкової версії. Пригадайте якусь захопливу історію, яку ви розповіли багато разів. За деякий час вона змінюється, аж до того моменту, коли ви фактично вже не пам'ятаєте, що саме трапилося, а пам'ятаєте лише свою історію про цю подію».


«Щорічно 27 січня Україна відзначає Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. І для нас стало честю видати книгу Майкла Ґрюнбаума та донести до кожного українського серця його історію та історію мільйонів євреїв» - каже Вікторія Міхно, провідна редакторка видавництва «Ранок».

← назад до списку статей